Зіновій Штокалко – бандурист багатьох талантів

Зіновій Павлович Штокалко народився 25 травня 1920 року в с. Кальне, нині Козівського району на Тернопільщині у сім’ї священика, отця Павла,  був четвертим із п’яти синів. З ранніх років вивчав фольклор, записував пісні, думи й балади, цікавився музикою та медициною. У 1918 році батько у Києві дістав для його брата бандуру, яка згодом припала і Зіновієві до вподоби. Перші уроки гри на бандурі брав у бандуриста Б. Клевчуцького, а після вступу на навчання у Львівський медичний інститут продовжував вдосконалювати своє кобзарське мистецтво у Юрія Сінгалевича.  

Музично обдарований Зіновій швидко набув високої техніки гри і став виступати не тільки в ансамблях Юрія Сінгалевича, але й в дуеті зі своїм настановником та як соліст-бандурист.

Уже тоді в репертуарі співака було чимало пісень у власній обробці, зокрема: «Стоїть дуб зелений», «Сіяв мужик гречку», «Ой, кряче, кряче...» та багато інших. Підтримував зв’язок із волинською групою бандуристів, до складу якої входили К. Місевич, Д. Щербина, В. Гонта та ін. Уже в 1941 році Зіновій Штокалко виконував такі думи: «Втеча трьох братів із города Азова з турецької неволі», «Маруся Богуславка», «Козак Голота». Зберігся запис із 1953 року його найулюбленішої думи «Буря на Чорному морі».

Навчання в медичному інституті перервала війна. Німецька окупаційна влада заарештувала співака й заслала у в’язницю до Берліна. Живучи в таборі для переміщених осіб, займався громадською діяльністю. У 1952 році переїхав до Америки, де працював лікарем та виступав у капелі бандуристів С. Ганушевського, давав індивідуальні концерти, брав участь в українських телепрограмах.

Зіновій Штокалко обробив для бандури понад 300 пісень, балад і дум, записав на плівку 5 дум, 3 билини, багато пісень і танців. У композиторській діяльності виявив себе митцем-експериментатором, митцем-новатором. Це стосується, насамперед, такого жанру, як билини.

Зіновій Штокалко робив усе для того, щоби його музична спадщина стала власністю українського народу. Левко Майстренко - музикознавець і близький друг композитора - власноручно передав копії його головних творів Павлові Вірському, керівникові Українського державного ансамблю народного танцю, деяким письменникам та культурним діячам, які їхали в Україну.

Зіновій Штокалко має також цілий ряд власних творів, особливо цікаві його інструментальні твори. Серед них: два варіанти етюду «Сон», «Орієнтальний етюд» та два варіанти «Атонального етюду». За оцінкою фахіців-музикознавців «Атональний етюд 2» є визначальною перлиною, твором майбутнього віку, який демонструє до того ж широкі технічні можливості бандури. Цікаві також його обробки та оранжування українських народних пісень та інших творів. Завдяки тому, що Штокалко був великим «авдіофілом» та власником досить доброї звукозаписуючої апаратури, збереглося у звукозапису понад двадцять годин звучання пісень та інструментальних творів у його виконанні.

Він також добре малював і пробував свої сили в образотворчому мистецтві. Але найбільший його внесок в українську культуру, це, безумовно, праця з бандурою. Кобзарство він пропагував і як виконавець, і як теоретик. 

Помер Зіновій Штокалко 28 липня 1968 року у розквіті своєї життєвої активності та музичної й літературної творчості.

Поховано його на українському цвинтарі в Сант-Бавнд-Бруку (штат Нью-Джерсі).