Акція-спомин «Вони стали світлом України»

 

29 серпня в Україні відзначають День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави.

Є моменти, коли слова зайві. Коли достатньо тиші, маленького вогника свічки й дитячих рук, щоб сказати найважливіше – «Пам’ятаємо».

У книгозбірні №2 бібліотекарки створили простір, де можна було просто зупинитися, подивитися на знайомі обличчя, прочитати імена й подумати про тих, хто сьогодні став для України світлом.

Так народилася наша акція-спомин «Вони стали світлом України».

Цього дня бібліотека була іншою.

Тихішою.

Зосередженішою.

Під час заходу звучали проникливі слова про Героїв, українську силу та ціну свободи.

До акції у бібліотеці оформили символічну «Стіну пам’яті» – стенд з інформацією про Героїв мікрорайону Виставка.

Діти дивилися на світлини, читали імена й усвідомлювали: за кожнем іменем ціле життя.

Поруч облаштували «Стіл пам’яті» на знак пам'яті про тих, хто віддав життя за свободу та майбутнє нашої країни.

І книги.

Книжкова інсталяція «Україна – країна нескорених» розповідала свою історію – про силу, яка народжується там, де, здається, вже не залишилося сил.

Ми не намагалися говорити багато.

Бо перед обличчями Героїв слова часто стають маленькими.

І тоді запалили Свічку пам’яті.

Її запалили діти.

Маленькі руки тримали маленький вогник.

А в цьому вогнику було стільки всього – вдячність, сум, любов, повага.

Свічка світилася поруч із фотографіями.

І здавалося, що це світло говорить:

«Ми пам’ятаємо».

Потім з’явилася квітка.

Не одна квітка від кожного.

Один великий сонях – від усіх.

Діти створювали його разом, пелюстка за пелюсткою.

На кожній пелюстці – слова.

Так звичайний папір перетворився на квітку, у якій залишилися дитячі думки.

Вийшов сонях, що ніби дивиться не просто на сонце, а в небо – туди, де сьогодні наші Герої.

На завершення – тиша.

Без гучних слів.

Без зайвих промов.

Лише хвилина мовчання.

І думка, яка залишилася з нами після акції:

Герої не зникають.

Вони залишаються у названих іменах.

У родинних історіях.

У книгах.

У фотографіях.

У соняху, створеному маленькими руками.

У вогнику Свічки пам’яті.

І в нашій відповідальності – пам’ятати.

Бо світло, яке вони залишили Україні, не повинно згаснути.

Вони стали світлом України.

А ми будемо берегти це світло.