Є мрії особисті. Але є одна спільна, що звучить в унісон у мільйонах сердець українців і не потребує пояснень.
Перемога України.
13 січня – День здійснення мрій. І цього року він про нас. Про вистраждану надію, про віру, яку не зламали, і про майбутнє, яке ми тримаємо в думках так міцно, ніби вже торкаємося його руками.
Вона народилася не сьогодні. Її не раз намагалися
знищити страхом, болем, темрявою. Але вона вистояла – як і ми.
Про що ми мріємо насправді?
Ми мріємо не про
абстрактне щастя.
Ми мріємо про ночі
і ранки без сирен.
Про новини без
болю.
Про дороги, які
ведуть додому, а не в укриття.
Ми мріємо:
обіймати близьких
без страху;
будувати, а не
відновлювати;
жити, а не
виживати.
І ця мрія – спільна. Вона сильніша за втому.
Мрія про Перемогу – це: світло у
вікнах без затемнення; прапор, який майорить над мирними містами; тиша, у якій
чути сміх, а не вибухи.
13 січня не вимагає гучних слів, це день тихої віри. Це день
внутрішньої обіцянки: ми дочекаємось, Україна буде. У цей день важливо дозволити собі
побачити країну після війни – не як далеку надію, а як реальний план. Бо саме так
мрії перестають бути абстрактними.
Вона не настає раптово. Перемога складається не лише з фронту.
Вона починається з кожного з нас:
з підтримки;
з чесної роботи;
з турботи одне про
одного;
з віри, яка не
згасає навіть у темряві.
Кожен день – це крок і доказ того, що мрія жива. Кожна дія – цеглина майбутньої України.
Мрія про Перемогу – це не очікування. Це готовність
бути частиною змін, навіть коли важко.
13 січня нагадує: наші мрії – сильніші за страх.
Ми не знаємо точної дати Перемоги. Але ми знаємо точно
– вона буде. Бо
мрію, яку тримає вся країна, неможливо знищити.
13 січня – день, коли ми знову обираємо вірити. І наша мрія обов’язково стане реальністю.
