Краєзнавча година «Місто, де живе душа Поділля»

 

Хмельницький – це не просто місто на карті. Це вулиці, якими ми ходимо щодня, знайомі краєвиди, історії, що передаються з покоління в покоління, і особливе відчуття дому. Саме таким – живим, близьким і рідним –відкривалося наше місто для учнів 7-В класу Ліцею №4 ім. Павла Жука, які завітали до бібліотеки-філії №2 на краєзнавчу годину «Місто, де живе душа Поділля».

Спочатку була історія

Учасники дізналися більше про минуле рідного міста, його становлення та зміни, які відбувалися протягом років. Знайомі вулиці й місця ніби отримали новий голос – тепер за ними стояли конкретні події, люди та історії.

А потім до розмови долучилася поезія

На зустріч із семикласниками завітав подільський поет Віктор Борищук.

Його вірші про Хмельницький звучали як освідчення рідному місту. У поетичних рядках оживало місто – тепле, красиве, рідне, таке, яке хочеться берегти й любити.

Коли про місто розповідає історик – ми дізнаємося факти.

Коли про нього говорить поет – ми починаємо його відчувати.

Краєзнавчий кубик: кидай – відповідай – відкривай!

А далі – час перевірити, наскільки добре хлопці та дівчата знають своє місто!

На допомогу прийшов «Краєзнавчий кубик». Кожна його сторона приховувала окреме завдання. Учасник кидав кубик – і місто одразу ставило йому запитання.

Випало завдання – шукай відповідь!

Знайшов відповідь – зробив ще одне відкриття про рідне місто!

Кубик додав зустрічі азарту, руху та веселих емоцій.

А головне – кожне завдання допомагало побачити Хмельницький трохи по-іншому.

Рідний край – на книжкових сторінках

До краєзнавчої години бібліотека підготувала книжкову виставку «Рідний край на книжкових сторінках».

Книги стали ще одним маршрутом нашої мандрівки. На сторінках видань оживали історія, культура, традиції та літературне життя Хмельниччини.

Виставка нагадала: щоб краще зрозуміти свій край, іноді достатньо просто відкрити книгу.

Хмельницький має свою пам’ять, свій характер і свою душу. І поки ми цікавимося його історією, читаємо про нього, слухаємо його поетичне слово та відкриваємо нові сторінки минулого – душа Поділля продовжує жити.

 

Інтерактивна зустріч «Від слова до серця»

 

У центрі події – слово

Чи може одне слово змінити настрій? Підтримати? Надихнути? Об’єднати?

Так. І саме про це – про силу слова, силу творчості та силу людської небайдужості – говорили 23 вересня у бібліотеці-філії №2 під час інтерактивної зустрічі «Від слова до серця», організованої в межах літературного марафону «Слово єднає – перемогу наближає». Учасниками події стали учні 7-Г класу Ліцею №14 імені Івана Огієнка. 

На них чекала особлива зустріч – із людиною, яка перетворює думки й почуття на художнє слово – письменницею, пісняркою, співголовою Хмельницького обласного осередку Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України» – Нелею Нагорянською, а також із директоркою благодійного дитячого фонду «Щедрику-Ведрику» – Валентиною Блюхер.

Коли книга виходить за межі сторінок

Зустріч із майстром слова – це завжди можливість зазирнути за лаштунки творчості.

Як народжується задум майбутнього твору?

Звідки автор бере натхнення?

Чи кожна думка може стати історією?

Як знайти саме ті слова, які зможуть торкнутися читача?

Про це та багато іншого говорили з Нелею Нагорянською.

Письменниця ділилася своїм творчим досвідом, розповідала про літературу, творчість, силу емоцій і значення слова. Для семикласників це була можливість побачити за знайомим поняттям «письменник» живу людину – творчу, відкриту, щиру, яка також колись робила свої перші кроки у світі літератури.

А найголовніше – діти не залишалися лише слухачами. Вони активно включалися в розмову, ставили запитання, висловлювали власні думки, реагували на почуте.

Коли слово перетворюється на вчинок

А далі маршрут зустрічі змінив напрямок: слово → людина → вчинок → добро.

Валентина Василівна допомогла подивитися на слово ще під одним кутом – як на початок доброї справи.

Адже сказати «ми допоможемо» – легко. Значно важливіше – зробити все, щоб ця допомога стала реальністю.

Говорили про діяльність благодійного фонду, людську небайдужість, підтримку тих, хто її потребує, та про те, як звичайні люди можуть об’єднуватися заради важливої справи.

Слова, які залишаються

Упродовж зустрічі звучало багато слів. Але найважливішими стали ті, які кожен учасник зміг пропустити через власне серце.

Можливо, для когось ця зустріч стане поштовхом відкрити книгу українського автора.

Для когось – бажанням спробувати написати власний вірш.

Для когось – усвідомленням, що його слова теж можуть бути важливими для іншої людини.

А для когось – маленьким нагадуванням: бути небайдужим – це теж вибір.

Саме тому фестиваль «Слово єднає – перемогу наближає» – це не лише про літературу. Це про людей, які знаходять одне одного через книгу, розмову, творчість і спільні цінності.

А наша зустріч «Від слова до серця» стала ще одним доказом: коли слово народжується від щирості – воно обов’язково знаходить дорогу до серця.

 

Акція-спомин «Вони стали світлом України»

 

29 серпня в Україні відзначають День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави.

Є моменти, коли слова зайві. Коли достатньо тиші, маленького вогника свічки й дитячих рук, щоб сказати найважливіше – «Пам’ятаємо».

У книгозбірні №2 бібліотекарки створили простір, де можна було просто зупинитися, подивитися на знайомі обличчя, прочитати імена й подумати про тих, хто сьогодні став для України світлом.

Так народилася наша акція-спомин «Вони стали світлом України».

Цього дня бібліотека була іншою.

Тихішою.

Зосередженішою.

Під час заходу звучали проникливі слова про Героїв, українську силу та ціну свободи.

До акції у бібліотеці оформили символічну «Стіну пам’яті» – стенд з інформацією про Героїв мікрорайону Виставка.

Діти дивилися на світлини, читали імена й усвідомлювали: за кожнем іменем ціле життя.

Поруч облаштували «Стіл пам’яті» на знак пам'яті про тих, хто віддав життя за свободу та майбутнє нашої країни.

І книги.

Книжкова інсталяція «Україна – країна нескорених» розповідала свою історію – про силу, яка народжується там, де, здається, вже не залишилося сил.

Ми не намагалися говорити багато.

Бо перед обличчями Героїв слова часто стають маленькими.

І тоді запалили Свічку пам’яті.

Її запалили діти.

Маленькі руки тримали маленький вогник.

А в цьому вогнику було стільки всього – вдячність, сум, любов, повага.

Свічка світилася поруч із фотографіями.

І здавалося, що це світло говорить:

«Ми пам’ятаємо».

Потім з’явилася квітка.

Не одна квітка від кожного.

Один великий сонях – від усіх.

Діти створювали його разом, пелюстка за пелюсткою.

На кожній пелюстці – слова.

Так звичайний папір перетворився на квітку, у якій залишилися дитячі думки.

Вийшов сонях, що ніби дивиться не просто на сонце, а в небо – туди, де сьогодні наші Герої.

На завершення – тиша.

Без гучних слів.

Без зайвих промов.

Лише хвилина мовчання.

І думка, яка залишилася з нами після акції:

Герої не зникають.

Вони залишаються у названих іменах.

У родинних історіях.

У книгах.

У фотографіях.

У соняху, створеному маленькими руками.

У вогнику Свічки пам’яті.

І в нашій відповідальності – пам’ятати.

Бо світло, яке вони залишили Україні, не повинно згаснути.

Вони стали світлом України.

А ми будемо берегти це світло.

Колаж-майстерка «Моя Незалежна Україна»

24 серпня Україна святкує 35-річчя Незалежності – важливої дати, що об’єднує покоління, нагадує про нашу силу, свободу та право творити власне майбутнє. А найщиріше про Україну можуть розповісти дитячі слова, мрії та творчість.

Саме тому 21 серпня у бібліотеці-філії №2 для юних читачів відбулася яскрава колаж-майстерка «Моя Незалежна Україна», яка перетворила звичайний бібліотечний простір на справжню творчу лабораторію патріотизму, мрій та гарного настрою.

Цього дня незалежність не просто обговорювали – її складали, малювали, танцювали, передавали та створювали власними руками!

«Що для мене означає незалежність?» – з цього запитання розпочалася зустріч. У відповідях дітей звучали найважливіші слова: свобода, мир, Україна, рідна мова, родина, можливість бути собою та мріяти.

⚐Передай прапорець – передай любов до України!

Естафета «Передай прапорець» додала зустрічі командного духу та позитивних емоцій. Маленький синьо-жовтий прапорець переходив від одного учасника до іншого, символізуючи єдність та любов до України.

㗊Україна складається з частинок – як пазл

Далі Україну складали буквально!

Діти уважно шукали потрібні частинки, поєднували їх та поступово відновлювали карту нашої держави. 

Пазл наочно показав хлопчикам та дівчаткам важливу істину: кожна область – унікальна, кожна має свою історію, культуру та традиції, але всі вони разом утворюють нашу єдину та неподільну Україну.

💬Кулька бажань

Передаючи одне одному кульку, учасники говорили свої побажання Україні. Серед них – мир, перемога, щастя, добробут, безпека, єдність і здійснення мрій.

✂✏Графіті Незалежності

Справжнім творчим центром майстерки стало «Графіті Незалежності». 

На великому ватмані діти писали побажання, малювали, наклеювали яскраві наліпки та роздруківки із символами України – прапор, герб, калину, вишиванку, соняхи та інші символи, близькі українському серцю.

Так крок за кроком народжувалося єдине артполотно «Моя Незалежна Україна» – яскраве та щире.

І кожен учасник залишив на ньому частинку себе – своє слово, свій малюнок, свою мрію.

⏳Капсула Незалежності

Ще одним особливим моментом стала «Капсула Незалежності».

Ці маленькі послання стали своєрідним листом у майбутнє, у якому є найголовніше – віра в Україну, мир і щасливе життя.

Маленькі послання сьогодення – для великого українського майбутнього.

💃Україна танцює

А далі – час рухатися! Весела руханка «Україна танцює» подарувала дітям заряд енергії, усмішки та гарний настрій. 

Бо Україна – це не лише історія, а й життя, рух, радість та позитивні емоції!

📚Книга – ще один ключ до України

Доповненням до заходу стала книжкова виставка «Велична і свята моя рідна земля» присвячена Україні, її історії, культурі, традиціям, символам та незламності українського народу.

«Моя Незалежна Україна» стала зустріччю, де можна було не лише дізнаватися нове, а й творити, рухатися, фантазувати, висловлювати свої думки та мріяти разом.

Діти складали Україну з пазлів, передавали прапорець, танцювали, ділилися побажаннями, створювали графіті та залишали послання у капсулі. І кожне завдання по-своєму нагадувало: Україна складається з мільйонів маленьких частинок – людей, родин, мрій, традицій і добрих справ.

Моя Незалежна Україна – це свобода. Це любов. Це мрії. Це ми!

Нехай дитячі побажання обов’язково здійсняться, а наша Україна буде вільною, мирною, сильною та щасливою!

Разом творимо. Разом мріємо. Разом – Україна!